Історія створення НАТО

Знакове об'єднання країн відбулося 4 квітня 1949 року. Тоді Радянський Союз розширював зону свого впливу у Європі, тому держави, які нещодавно пройшли горнило Другої світової війни хотіли мати безпечне майбутнє. Поодинці гарантувати власну безпеку не могла жодна європейська нація. Тоді як Альянс десяти європейських і двох північноамериканських країн набагато збільшував ці шанси.

​

Виникненню НАТО сприяли три головні чинники:

1. Стримування радянської експансії.
2. Запобігання відродженню націоналістичних рухів у Європі.
3. Заохочення європейської політичної інтеграції, яка згодом привела до виникнення Європейського союзу.

Основним принципом існування Північноатлантичного Альянсу є колективна оборона. Представники НАТО переконують, що першочерговою метою діяльності Альянсу є безпека та свобода всіх його членів. Це організація колективної оборони.

​

Структура організації

Головні структурні складові – Північноатлантична рада, Військовий комітет, а також група ядерного планування. Консенсус у розв'язанні рішень – основа діяльності Альянсу. Адже рішення вважається чинним лише за одноголосного голосування усіх членів організації.

Тож, на Генерального секретаря НАТО покладено важливе завдання пошуку консенсусу між країнами-членами організації. Він, так би мовити, маестро консенсусу. Його роль, як очільника Північноатлантичної ради, є ключовою у процесі прийняття рішень НАТО.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

Північноатлантичній раді допомагає Військовий комітет, до складу якого входять військові представники від кожної країни-члена. Військовий комітет функціонує, як найвищий військовий консультативно-дорадчий орган Північноатлантичної ради. Далі йде ланцюг робочих комітетів, де обговорюються вже до найменшої деталі рішення, які потрібно прийняти.

Саме у такий спосіб приймалися рішення і про прийом нових членів до організації Північноатлантичного договору. Перший етап розширення відбувся вже за три роки після створення НАТО – у 1952 році. Тоді членами Альянсу стали Туреччина і Греція. 1955 року долучилася Німеччина, а 1982 – Іспанія.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

Країни-члени НАТО

Об'єднання Німеччини у 1990 році стало важливим розширенням НАТО. Це був дуже символічний акт, коли разом з Берлінським муром впав тоталітарний лад, який за допомогою однією із найпотужніших спецслужб, так званої "Штазі" тримав у покорі альтернативну німецьку державу. Та дійсно масштабне розширення Альянсу відбувалося вже по закінченні "Холодної війни" та падіння комунізму. 

Перший раунд розширення погодили 1997 року під час саміту в Мадриді. Тож, першими країнами, які вступили в НАТО 1999 року стали Польща, Чехія та Угорщина,
– повідомила директорка Центру інформації та документації НАТО в Україні Барбора Маронкова.

Згодом 2004 року до Альянсу приймають сім нових членів: країни Балтії, Болгарію, Румунію, Словаччину та Словенію. А через п'ять років ще дві невеликі балканські держави: Албанія і Хорватія набудуть членства в Альянсі. 2017 року балканський клуб НАТО поповниться Чорногорією.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​